пʼятницю, 30 січня 2015 р.

 «Всі болі розтоптаного війною мого дитинства  викликали жагуче бажання знову повернутися в те дитинство  і спробувати пережити його по-іншому, по-новому, не так,  як жилося, а так, як мріялося, - сонячно, весело, цікаво,  з пригодами не трагічними, а комічними, радісними, щасливими».   Всеволод Нестайко.
Сьогодні - 85 років від дня народження українського письменника, журналіста,класика сучасної української дитячої літератури Всеволода Нестайко (1930-2014)






 
СЛОВО  АВТОРУ!
У дитинстві я був руденький, худенький і маленький — чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі, такого ж, як і я, шпінгалета, я прив’язував до однієї ноги важку праску, до другої — цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний нежить.
Швидше вирости я хотів ще й тому, що дитинство моє, на жаль, було не дуже безхмарним і щасливим. Тато мій, колишній «січовий стрілець», 1933 року був заарештований і загинув. З трьох рочків пізнав я, що таке доля безбатченка, де чи не єдиною втіхою були книжки.
А коли мені було всього одинадцять, почалася війна. Дитинство моє урвалося, я одразу став дорослим. Бо лишився в окупованому фашистами Києві, і ті два роки згадувати не люблю — стільки там було страшного й недитячого.
А коли я став по-справжньому дорослим, мені страшенно захотілося повернутись назад у дитинство — догратися, досміятися, добешкетувати... Вихід був один — стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам’ятаючи своє невеселе дитинство, я намагався писати якомога веселіше. Написав я чимало книжок. Але чи не з найбільшою насолодою я писав про пригоди Яви і Павлуші. Все почалося сорок років тому з двох оповідань «Пригода в кукурудзі» і «Тореадори з Васюківки», що були надруковані 1963 року. Хлопці виявилися такими меткими й непосидючими, що примусили мене одразу ж написати повість «Пригоди Робінзона Кукурузо» (1964). А тоді повість «Незнайомець з тринадцятої квартири» (1966). І нарешті — повість «Таємниця трьох невідомих» (1970), що й склали роман-трилогію, який перед вами.
Минув час. Відбулися знаменні історичні події. Україна стала незалежною... І я вирішив повернутися до «Тореадорів». Аж ніяк не відмовляючись від попереднього тексту книжки, яка розійшлася по світу сотнями тисяч примірників, друкувалася й друкується в хрестоматіях, шкільних та студентських підручниках, я вирішив зробити нову авторську редакцію “Тореадорів з Васюківки”, позбавивши книжку деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З’явилися й нові епізоди. Допоміг мені в роботі прекрасний поет і талановитий редактор Іван Малкович. Щиро дякую йому за це.
А вам, дорогі мої читачі, хочу сказати — не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні. І якщо Ява й Павлуша допоможуть вам на якісь хвилини гостріше відчути радість веселого, щедрого на пригоди й витівки дитинства, я буду щасливий.
Всеволод Нестайко
Бесіду-знайомство з творами письменника провела  на абонементі для користувачів молодшого шкільного віку бібліотекар Жайворонок Е.Г. 
Маленькі  читачі дізналися, що народився Всеволод Зіновійович Нестайко 30 січня 1930 року в місті Бердичеві на Житомирщині. Після війни, проштудіювавши самостійно дев’ятий клас, склав екстерном екзамени і закінчив школу із срібною медаллю. З 1947 року Всеволод Нестайко навчається на філологічному факультеті Київського університету. Працював літконсультантом в журналі «Дніпро», літредактором у журналі «Барвінок»редактором у видавництвах «Молодь» і «Веселка». Перше оповідання для дітей побачило світ в 1954 році в журналі «Барвінок», а перша збірка «Шурка і Шурко» вийшла 1956 року. Помер 16.08 2014 року.
Діти цікавилися які твори написав Всеволод Нестайко? Які мав нагороди?

четвер, 29 січня 2015 р.

День пам'яті Героїв Крут.
Крути 

У думці – знову тліє – бій у Крутах… 
О, неповторний часе золотий!.. 
Ми всі були зелені ще, як рута, 
Але в душі палав вогонь святий.

І хоч навколо вир вогню шалено 
Стогнав, як грім, і жах смертельний ніс; 
Ми не схилили сонячне знамено 
І бій важкий не видавив нам сліз.

Ми перед світом свідчили потугу 
І довели, ми – лицарські сини, 
Хоч не змогли розбити люту хугу 
Та ще раз вчули пахощі весни.

За ту невдачу, що зазнали Крути… 
Ні, не дарма пече серця наш гнів, 
За ті могили, навіть без хрестів, 
Що стогін їх щоночі й досі чути.

Хай виє знов зима поривом лютим… 
Та ми – дорогу знаєм до мети: 
Лицарство Крут! О, нам вас не забути. 
Ваш чуєм зов – невтомно далі йти.

             (М. Лавренко, учасник Крутянського бою. 1978 р.)



Узнати більше:
Крути. Січень 1918: документи, матеріали, дослідження, кіносценарії / Упорядник Я. Гаврилюк (2008)

До книги увійшли невідомі й маловідомі документи, матеріали, свідчення, спогади учасників бою під Крутами 29 січня 1918 року. Зміст архівних матеріалів підсилюють статті і виступи С. Єфремова, Д. Дорошенка, М. Грушевського, Є. Маланюка, Л. Старицької-Черняхівської та інших видатних особистостей доби Української революції 1917-1921 рр.
Збірник упорядковано у хронологічному порядку, починаючи з кінця 1917 р. по 2008 р. Завершує видання кіносценарій "Крути".


Сайт присвячений  подвигу Героїв Крут: http://kruty.org.ua/

понеділок, 26 січня 2015 р.

Думка письменника.




Книги про війну, які варто читати дітям.
- Дітям, навіть дошкільного віку, варто іноді читати про війну, - вважає письменниця і журналістка Галина Вдовиченко. Її батько був військовим, тому ця тема у сім'ї не замовчувалася. Письменниця радить 4 твори про війну, які варто прочитати сучасним дітям.
У моєму дитинстві було багато книжок про війну. Усі були перенасичені ідеологією - вона стирчала білими нитками з кожного тексту. Але мені запам'яталась саме та, де пропаганди не було, а була любов — синівська і батьківська. 
Це повість "Мой добрый папа" Віктора Голявкіна. Книга написана від імені маленького хлопчика. Його батько - музикант, працює у філармонії, але починається війна, і він змушений йти на фронт. У батькові хлопчика начебто немає нічого героїчного. У мирному житті він не мав навіть пристойних штанів, проте вмів зробити дітям свято - потішити синів та їхніх друзів, купивши їм тазик морозива. Він писав музику. Син запитував: "Ти пишеш марш? - Який марш? - дивувався батько. - Військовий. - Марш звідси!" - проганяв малого тато, сміючись... Ця книжка — про безцінність людського життя і про те, що усі війни колись закінчуються, але кожна має свій жахливий рахунок. Я нещодавно перечитала цей твір і зрозуміла, що вона актуальна і зараз, вона позачасова. Там майже немає згадок, про яку саме війну йдеться. Дорослий розуміє, що про Другу Світову.

Люблю твори Крістіне Нестлінгер, це одна з кращих дитячих письменниць. Вона сама - дитина війни. Її книжка "Летіть, хрущі" - це автобіографічна повість про те, як навесні 1945 року до Відня заходять радянські війська. Вона тоді була маленькою дівчинкою. Її батько служив у німецькій армії. Цікаво порівняти ці дві книжки — Голявкіна і Нестлінгер, бо одна написана від імені радянської дитини, а інша - від імені доньки німецького солдата. Але у жодній з двох оповідей немає ненависті, дитячий світ наповнений теплом, гумором. Це справжня гуманістична література.
Ще одна книжка, яку й сама читала у дитинстві і давала читати своїм дітям - "Щоденник Анни Франк", написаний єврейською дівчинкою-підлітком. Вона із батьком переховувалася від нацистів і не вижила. У щоденнику Анна звертається до вигаданої товаришки, ділиться з нею своїми думками і тим, що відбувається. Ця книга - документ історії, правда про війну.
Франко і його "Захар Беркут" зараз знову актуальні, і дітям старшого віку ця повість зараз буде особливо зрозумілою, не зважаючи на архаїчність мови. Здавалося б, що може вдіяти маленька спільнота у горах, коли наступає ворожа орда? А, виявляється, не лише відчайдушна хоробрість може врятувати від нашестя, але й несподівана ідея, мудра хитрість. На рідній землі навіть природа допомагає. А промова Захара Беркута про силу громади у кінці твору - це ж про нас, теперішніх, про те, як ми гуртуємося у нових умовах, і ті, що зараз воюють на Сході, і ті, що допомагають армії з тилу, як усе більше відчуваємо себе єдиним народом.

Діти розуміють більше, ніж ми думаємо. Вони знають, що у нас в країні триває війна. До мене приїжджав онук із Києва, йому 8 років. Щовечора грав у дворі, у них зібралася футбольна команда, у якій лише кілька львів'ян, а решта — звідусіль. Є хлопчик із Донецька. Внук каже: "Він не на канікули сюди приїхав, розумієш, а невідомо на скільки, бо там же війна..." Для дітей війна - це не щось вигадане із книжок, не сутички трансформерів, це, на жаль, зараз реальність. Особливо для дітей зі сходу...
Головне у дитячих книжках про війну, як на мене, це не батальні сцени і не героїчні вчинки, а фундамент загальнолюдських цінностей. Мене колись вчили, що Павлік Морозов — герой, а дитяча душа пручалася: він же батька зрадив... Якщо книжка розказує про війну і дитина згортає її зі світлим почуттям, хоч й зі сльозами на очах - вона запам'ятається як одкровення.
 Джерело

четвер, 22 січня 2015 р.

22 січня - День Соборності України

Україно, нездоланна вища Мати
Володимира, Богдана і Тараса.
Бог тобі призначив жити, не вмирати,
Бути світові як захист і окраса.

В.Переяславець

Не можливо зазирнути в майбутнє, осмилити події сучасності, не вивчаючи і не знаючи  історіїі рідної країни.
22 січня - найважливіша дата в історії України - саме в цей день у 1918 році у приміщенні Київського Будинку вчителя було підписано Четвертий універсал, яким Українську Народну Республіку проголошено суверенною і незалежною державою. 

А 22 січня 1919 року на Софіївській Площі в Києві було проголошено Акт Соборності українських земель.
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України — Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна — в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежної Української Держави на добро і щастя українського народу», — пролунало 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві.
 
Напередодні цієї дати у всіх відділах бібліотеки  користувачам було  запропоновано переглянути і ретельніше ознайомитися з енциклопедичними виданнями з історії країни:
 




понеділок, 12 січня 2015 р.

Кришталева зимонька
В срібнім кожушку!
Ти кругом насипала
Білого сніжку.
Принеси ти радості 
Нашій дітворі...
Г.Бойко

На зимових канікулах в бібліотеці для читачів було  організовано і проведено:
майстер-клас по виготовленню великої паперової сніжинки;
народознавчий круїз "Що не день - то свято"(ЗОШ 10, 5-а кл.);
бесіду "В Новий рік - з новими книгами";
фотосалон "Посмішка Сніговіка";
нові книжкові виставки;
акція-сюрприз "Ангелятки в подарунок. " 
                                                 А ось і фоторепортаж:














неділю, 11 січня 2015 р.

Зимові канікули в бібліотеці.
На зимових канікулах в читальній залі бібліотеки відбувся майстер-клас, на якому шлося про українську народну іграшку-оберег - ляльку-мотанку. Бібліотекар Олена Володимірівна розповіла завітавшим дівчаткам (і батькам) про традиції виготовлення незвичайної для сучасних дітей ляльки і поділилася з ними власними уміннями. Справа ця виявилася не такою легкою, як здавалося, і тому дівчаткам допомагали майже всі бібліотекарі! Пропонуємо вам фоторепортаж:















Любі дівчатка, ви молодці!