Ніхто не забутий, ніщо не забуте.
"все Вкраїні-матері віддать, і, коли судилось,
не вмирать, за Вкраїну у бою померти.." (Микола Шуть)
У ніч на 16 лютого 1943 року в Павлограді почалося збройне повстання проти
німецько-фашистських окупантів. У ньому взяли участь 18 раніше сформованих
бойових груп - всього понад 500 патріотів. Крім того, до лав повсталих
приєдналися бійці і командири Червоної Армії, звільнені з концтаборів. Більше
доби тривав бій на вулицях міста. За допомогою частин 35-ї гвардійської
стрілецької дивізії 17 лютого місто було звільнено. 22 феврала фашисти перейшли
в контрнаступ і ціною великих втрат знову захопили місто. Вони розстріляли,
повісили і закатували понад 8 тисяч людей, погнали до фашистської Німеччини
велику кількість молоді. Частина уцілілих членів підпільної організації пішла в
Богуславський ліс, інші залишилися в місті.
Прпонуємо вашій увазі уривок з книги Дмитра Федоренка "Нескорені павлоградці" (Федоренко Д.Т. Нескорені павлоградці: Історичне і народно-педагогічне
безсмертя подвигу учасників збройного повстання в місті у лютому 1943 року./
Упорядник Л.Д.Власенко. – Дніпропетровськ: Пороги. 2003.-496с.)
ВОНИ НЕ СКОРИЛИСЯ НЕДОЛІ І НЕ
СТАЛИ НА КОЛІНА.
Йшов
вогняний 1941 рік. Ворог дерся на Схід, намагаючись потопити в крові
волелюбний радянський народ. З-під Умані вийшов з оточення і пішки до
Павлограда став пробиратися середнього
зросту чоловік в селянському вбранні. Це був майор Радянської Армії
Петро Онуфрійович Кравченко.
На той час
місто Павлоград було окуповане ворогом. Петро Онуфрійович, видавши себе за
шевця, поселився у своїх родичів на Павлоградських Хуторах №1. Він, як і
десятки тисяч інших людей, які перебували на тимчасово окупованій території ,
не вважав себе переможеним, залишався вірним своїй Батьківщині, військовій
присязі. Майор Кравченко розпочав підпільну боротьбу.
Спершу
вдалося згуртувати невеличку групу, яка діяла на Хуторах №1. До неї входили
люди різних професій, робітники, колгоспники. В їх серцях палала ненависть до поневолювачів, які, прикрившись прапором цивілізації, сіяли муки і смерть
на нашій землі. Вдалося влаштувати своїх людей в шляховій жандармерії під
виглядом потерпілих від Радянської влади та розкуркулених. Потім вони
проводили значну роботу, добували чимало цінних відомостей.
Поступово П.О.Кравченков становив зв'язок а підпільними групами, які
діяли в Кочерезькому лісі, в Юріївському районі, організував підпільні групи -
пости в селах Богуславі, Межиріч.
Антифашистська
організація звільнила від вивезення до; Німеччини сотні юнаків і дівчат. Члени
організації Володимир Індюков і Микола Бешта пустили під укіс на станції Домаха
поїзд з боєприпасами. Підпільники псували харчові продукти, які окупанти
зберігали на складах.
Підпільна сітка весь час ширшала.
Згодом в
таборі військовополонених, який містився на селищі заводу № 55, була створена
підпільна група лікарів. Створено також підпільну молодіжну групу, яку очолював
Жора Осьміченко.
На початку
осені 1942 року усі групи, що діяли на Павлоградщині, об'єднуються. Командиром
їх призначається Петро Онуфрійович Кравченко, а начальником штабу - Костянтин
Васильович Рябой. Встановлюється зв'язок з підпільним міськкомом партії через
члена міськкому партії тов. С.С.Прибера, який згодом стане заступником секретаря
підпільного міськкому, і підпільного обкому партії, який очолював спершу
М.І.Сташков, а після його загибелі - Д.Г.Садовниченко.
Об'єднана
антифашистська організація видає і розповсюджує близько 10 різних листівок. З
рук в руки переходили листівки українською мовою "Не сумуй", сатира
на текст поліцейської присяги. Група Кравченка брала участь і забезпечувала
випуск відозви до населення міста і району, яка закликала до повстання.
"До
зброї! До зброї! Хай кожний будинок дасть бійця, хай села перетворяться в
батальйони, а міста - в полки! В похід! В бій!"
Члени групи
Кравченка проводять роботу серед збройних загонів, що перебували на службі у
окупантів.
В
організації по групах проводяться заняття, готується командний склад для
збройних виступів військових, фельдшер Серафима Ватоліна готує медсестер. Для
визволення людей від вивезення до гітлерівської неводі і звільнення від робіт
на окупантів фабрикуються десятки фальшивих документів, їх друкувала Люда
Білошапка.
Павлоградська антифашистська
група бере активну участь у збройному виступі груп проти фашистських загарбників
у лютому 1943 року, у збройному повстанні, яке і привело місто до звільнення
від гітлерівців.
Нехай всього на кілька днів, але
свободи, Перемоги! І це в глибокому ворожому тилу...
Підпільники
Павлограда ні на мить не припиняли боротьбу проти окупантів, вони героїчно
відстоювали незалежність своєї Батьківщини, рідної України.
Назавжди
залишаться в пам'яті прізвища земляків, героїв підпілля, які віддали своє життя
в боротьбі з фашистами, учасників організації Володі Алєксєєва, Андрія
Нестеренка, Григорія Зозулі, Івана Черкаського, Володимира Коструба, Таїсії
Зиміної, Сіми Ватоліної, Галі Федосєєнко.
Петро
Онуфрійович Кравченко після визволення міста повернувся до лав Радянської
Армії. У званні полковника він пішов у відставку, жив у Києві, Кисловодську,
займався громадською роботою. Похований в Павлограді, місті, яке дало йому
життя, за яке воював з ненависним ворогом.
Про нього,
про таких, як він, безстрашних Миколу Сташкова, Степана Прибера, Миколу Шутя і
тисячі інших нескорених павлоградців і йдеться у цій книзі.
Спливе час,
ціле століття, навіть кілька сторіч, і, гортаючи посивілі сторінки історії,
наші щасливі нащадки дивуватимуться, як ми жили, як сильні духом, віддані
народній ідеї незалежності, свободи, національної єдності, юнаки і дівчата,
підлітки і діти, як доросле населення, повстали проти непроханого ворога, проти
фашизму, що ніс людям поневолення і новітнє рабство, грудьми перекрили йому
дорогу, своїми серцями захистили Україну і знищили гітлерівський кривавий
фашизм.
І серед тих
героїв (хай пробудуть їх імена безсмертними у вічності) якимось дивним
сузір'ям уже засяяли імена нескорених павлоградців, життя і подвиг яких
сталить серця гнівом і помстою, закликає, як писав поет Микола, Шуть, "все
Вкраїні-матері віддать, і, коли судилось, не вмирать, за Вкраїну у бою
померти"...
* * * * * * *
Героїчні сторінки історії рідного міста хвилюють і нині, змушують замислитися, спонукають детальніше дізнатися про перебіг подій тих часів.