ЧитайПлюс

Війні немає забуття...

22 червня 1941 року для багатьох  людей починалося як звичайний день. Вони навіть не знали, що незабаром вже не буде цього щастя, а у дітей, які народилися або будуть народжені з 1928 по 1945 роки, вкрадуть дитинство. 
Страждали на війні діти не менше, ніж дорослі. 

Велика війна назавжди змінила їх життя.

Згадаємо сьогодні три повісті українського письменника 
Григора Тютюнника — «Облога» (1969), «Климко» (1976), «Вогник далеко в степу» (1979), які  побудовані на автобіографічному матеріалі. Вони продовжують одна одну, відтворюючи певні часові періоди в житті українського народу — початок війни, роки фашистської окупації, повоєнні часи — і водночас розкривають етапи формування цілого покоління, дитинство якого припало на війну, а змужніння — на нелегку відбудову. 
Письменник Григір Тютюнник в автобіографії  згадував: "Сталося се так. На початку війни тьотя народила мені сестрицю. А дядю забрали на фронт. Уже в сорок другому році почався голод. Я їв тоді картопляну зав'язь, жолуді, пробував конину - коли вона кипить, з неї багато піни. Люди, дивлячись на змучену тьотю і на нас, голодненьких дітей, порадили мені чкурнути до матері на Полтавщину, щоб легше стало всьому сімейству, — голод як-не-як. Я так і зробив. Йшов пішки, маючи за плечима 11 років, три класи освіти і порожню торбинку, в котрій з початку подорожі було дев'ять сухарів, перепічка і банка меду — земляки дали на дорогу. Потім харчі вийшли. Почав старцювати. Перший раз просити було неймовірно важко, соромно, одбирало язик і в грудях терпло, тоді трохи привик.
      Ішов рівно два тижні. Через Слов'янськ, Краматорськ, Павлоград (чи Конград), Полтаву, Диканьку, Опішню. " 

      За книги "Климко" і "Вогник далеко в степу"у лютому 1980 року Григорові Тютюннику  було присуджено республіканську літературну премію імені Лесі Українки.
Пропонуємо  вашій увазі буктрейлер від нашої філії по повісті  Г.Тютюнника "Климко".

Дивись і читай!