неділя, 14 грудня 2014 р.

Зимонько-голубонька
В білім кожушку,
Любимо ми бігати
По твоїм сніжку.

Всім рум'яниш личенька
Ти о цій порі
І ладнаєш ковзанки
В нашому дворі.
Візьмем гринджолята ми, 
Помчимо з гори.
Снігом нас притрушують 
Срібні явори. ( Забашта Л.)
Сподіваємось, що така зима незабаром до нас повернеться!
 В народі говорять: “Зима прийшла і празничків привела”.  Розібратися у тонкощах народних традицій та звичаїв допожуть книги з виставки "Зима іде - свята веде".
Зимові свята починаються  4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці.   Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня).
У цей день вважається, що коли до хати зайде першим чоловік, то все буде благополучно. Тому цього дня в гості жінки не ходили. 
Саме після 4 грудня йшла низка дуже популярних у народі свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи.
7 грудня — свято Катерини.
У народі "Катерина"- свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.
Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак,вийде заміж, а засохне гілочка без цвіту – залишиться у дівках.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником і йдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!"


Якщо в цей час заспіває півень, “доля обізвалася”, якщо ж ні: “Доля оглухла, не чує мого голосу”. Якщо десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, це означало, що доля почула дівочі благання і з тієї сторони слід чекати нареченого. Причому якщо закукурікав півень – парубок прибуде статний і багатий; якщо озвався собака – чоловік буде вірний і не дуже страшний, трохи сварливий; якщо заіржав кінь – чоловік трапиться роботящий, спокійний, але з характером.
Хлопці цього дня постилися до служби Божої і щиро молилися, аби Бог дав їм хорошу дружину – роботящу, не ледащу, до того ж лицем пригожу і до чоловіка лагідну.
13 грудня — свято Андрія. 
 Це найбільш цікаве зимове свято. В цей день православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного.  В цей день жінки намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Водночас день Андрія був у народі великим зимовим молодіжним святом. За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12 грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12 на 13 грудня ворожили...
Одним із найбільш цікавим воржінням було“засівання конопель”. Пізно ввечорі, коли темно, дівчина набирала в пелену насіння коноплі . Виходила за хату, сіяла на снігу і приспівувала:
Андрію, Андрію!
Конопельку сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу.
Потім набирала жменю снігу там, де сіяла коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина мала пару , то й дувчина буде в парі.
У цей вечір дівчата намагалися побачити свого обранця в дзеркалі, дізнатися професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати, дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води, ставила поруч люстерко і вносила півня: якщо півень нап’ється води, чоловік буде п’яницею, якщо клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде паничем або ледарем. 
А ще через хату кидали чобіт, а потім дивилися, в який бік носом упаде. Вважалося, що звідти й потрібно чекати нареченого.

Щоб дізнатися, як зватимуть судженого, дівчата йшли зранку на вулицю і запитувати ім'я першого-ліпшого чоловіка.
Особливе місце на Андрія займає обрядова гра “Калита”, в якій брали участь дівчата і хлопці.Ця весела гра є основною на Андріївський вечір. Калита - це великий корж із білого борошна, який печуть усі дівчата разом, місять тісто всі за чергою, від найстаршої дівчини до маймолодшого дівчати.
Тісто солодке, з медом. Зверху оздоблюють коржа сухими вишнями чи родзинками. Печуть в печі "на сухар" - щоб важко було вкусити. Посередині дірка, куди протягують червону нитку, за яку підвішують калиту до сволока посередині хати. Підвішують високо, щоб парубок міг дістати її зубами, тільки коли добряче підстрибне. До того ж, один кінець нитки довший, аби можна було смикнути за нього - тоді калита підстрибне угору.
Біля калити стає вартовий - "Пан Калетинський": це повинен бути веселий, жартівливий парубок. Він запрошує "пана Коцюбинського" кусати калиту. Останнім може бути кожен учасник гри. "Пан Коцюбинський" бере коцюбу поміж ноги, ніби сідає верхи на коня, і їде кусати калиту. Завдання Калетинського - розсмішити Коцюбинського, бо тоді не можна кусати калити. А витримавши навіть жарти, дарма підскакуєш, бо Калетинський одразу смикає за нитку. Після того, як усі Коцюбинські спробували свою силу, калиту знімали та ділили між усіма в хаті.
На Андрія дозволялись молодіжні бешкети, а парубкам прощалися усі їхні витівки. У тих батьків, які забороняли гуляти з ними своїм донькам, хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга, борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік села. 
14 грудня – свято Наума. 
У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини.  “Наум – наведе на ум” - звучала давня приказка. За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму.
Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери. З цього дня починали освоювати музичні інструменти ті, хто бажав оволодіти грою на бандурі чи скрипці. 
17 грудня — свято Варвари. 
Святу Варвару вважають покровителькою гірників усього світу та жінок. Саме тому в Україні День святої Варвари  святкували лише жінки.  У день Великомучениці Варваригріх прати, білити і глину місити. Можна тільки вишивати та нитки сукати. Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали:"Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила".
На це свято дівчата готували вареники з маком чи сиром. З-поміж них обов'язково мали бути  “пірхуни” – вареники, начинені борошном. Звареними варениками частуючи хлопців, уважно стежачи кому саме попаде “пірхун”. Невдаху, який витяг такого вареника, довгий час дражнили “пірхуном”. З цього свята  день повертає на весну. Приповідка каже, що "Варвара ночі урвала, а дня приточила".У День святої Варвари дівчата також ворожили на долю.
А попереду ще головний день грудня для малечі - Святий Миколай.

Немає коментарів:

Дописати коментар