ЧитайПлюс

Поетичний альбом.

І знову день - мов світлі соти.

І  знову  день  -  мов  світлі  соти.
Свій  шлях  облітує  бджола.
Поезія  -  моя  робота,
Душі  й  бентежного  чола.
Щодня.  Щомиті.  Так  невпинно  -
Як  серце  кров  жене  палку.
Але  на  подиху  єдиному.
Але  в  найстислішім  ривку.
Лише  тоді,  як  плодом  спілим
Нависне  вечора  імла,
Збагну,  яку      важучу  брилу
Сьогодні      вдень  я  підняла.

Сьогодні, у день народження поетеси Ганни Світличної, згадуємо творчій шлях нашої землячки і читаємо вірші, в яких неповторна мелодія всього ЇЇ життя.

Ганна Світлична

Тоді життя твоє — не випадковість...

  Тоді  життя  твоє  —  не  випадковість,

  Тоді  твій  день  —  не  сума  співпадінь,

   Якщо  душа,  немов  сторінка  повісті,

   Вся  —  з  відкриттів  і  світлих  озорінь.

А  в  серці  сум  лише  як  тінь  від  крил,

А  за  вікном  —  міста  і  космодроми,

І  золотавий  галактичний  пил

Приносять  срібні  літаки  додому.

  А  день  минає  і  не  полиша

  Тобі  образ  розпалених  і  гострих,

  Якщо  святкує  вражена  душа

  І  свіжість  ріль,  і  криголаму  постріл,

І  сміх  маляти,  і  не  перший  бій,

Якщо  святкує  (о,  ця  пелюстковість!)

Тоді  життя  —  нехай  і  випадковість,

Але  яка  щаслива,  світе  мій!

ЛЕСІ  УКРАЇНЦІ

Боюсь  торкнутись  iменi  твойого.
Але  зоря,  ота,  що  у  вікнi,
Твоя  зоря,  задумлива  i  строга,
Зорить  подовгу  уночi  й  менi.
Молюсь  на  неї,  сповiдаюсь  їй,
Її  тремтiння  нiжно  зберiгаю.
Ciм  струн  твоїх  у  тишi  золотiй,
Ciм  вiчних  струн  в  душi  моїй  спiває.
І  вже  не  знаю,  на  якiй  iз  хвиль
Моя  piкa  в  твою  впадае  круто.
До  слова  -  слово,  як  до  болю  бiль,
До  думи  -  дума,  як  до  рути  рута.
І  вже  не  знаю,  у  чиїм  життi,
З  ким  це  було,  з  тобою  чи  зi  мною?
На  барикади  мужностi  крутi
Встае  дзвiнка  поезiя  до  бою.
А  слово  i  тремтить,  i  поспiша,
І  чути  наче  дзвонiв  десь  бринiння,
Й  сміється  Мавка  -  страчена  душа,
А  у  вікнi  зоря,  оця,  що  й  нинi.
І  небо  многомудре  та  хмiльне,
Оце,  що  й  нинi,  вечорове  небо.
І  хай  мене  хтось  тяжко  дорiкне
Нескромною  причетнicтю  до  тебе.
Нехай!  Та  я,  мов  хвиля  до  рiки,
Мов  зерня  спрагле  до  свойого  поля,
Таки  причетна  мiцно  й  навiки
До  слова,  до  надiй  твоїх  i  болю.
Причетна  вiд  найпершого  "люблю".
Причетна  до  останнього  "кохаю".
Мою  причетнicть,  як  судьбу  мою,
Твоя  зоря  ген-ген  благословляе.
Благословляє  й  ciє  на  уста,
На  серце  ciє  ломикамню  сiм'я,
І  ожива  те  сiм'я.  Й  пророста.
І  зацвiта  твоїм  безсмертним  iм'ям.

Дізнатися ще