21 января библиотекари отдела для младшего школьного возраста встречали воспитанников реабилитационного центра, деток  из 4 и 5 классов, вместе с воспитательницей. После знакомства с новыми энциклопедиями  и журналами отгадывали загадки, вспоминали пословицы и поговорки про зиму:

О т г а д а е м ?

Все его зимой боятся –

Больно может он кусаться.

Прячьте уши, щёки, нос,

Ведь на улице ...

                                   (зором)

Человечек непростой:

Появляется зимой,

А весною исчезает,

Потому что быстро тает.

(кивогенс)

                                          С неба он летит зимой,
Не ходи теперь босой,

                    Знает каждый человек,

Что всегда холодный ...                 (генс)

                        

Под ногами у меня

Деревянные друзья.

Я на них лечу стрелой,

Но не летом, а зимой.

(ижыл)

Только выпали снежинки,

Побежал я по тропинке,

А за мной они бегут,

                                Весь маршрут мой выдают.
                                        (угенс ан ыделс)

Чарівниця зима вітає нас морозцем, сніжком, білосніжною чистотою, маленькими і великими кучугурами, оце є справжня довгоочікувана зима! Яке ж це задоволення - пограти в сніжки, покататися на санчатах, лижах, а ще можна разом з друзями зліпити снігову бабу.  Чи може сніговика?

   Ось що ми знаємо:
Історія появи сніговика, якщо вірити тому, що написано в стародавньому переказі, почалася ще в 1493 році. Саме тоді, відомий скульптор, поет і архітектор з Іспанії Мікеланджело зліпив снігову фігуру. Це сьогодні будь-яка дитина знає, як зробити сніговика, а тоді снігова баба була всім в дивину.
Перший письмовий  опис появи сніговика відносять до XVIII століття, а картинка «сніговик» вперше з'явилася в дитячій книжечці з піснями, яка була випущена в Лейпцигу. 
Перші сніговики.
Згідно з переказами, перші сніговики не були добрими і милими «хранителями зими». Навпаки, самі перші сніговики мали страшний оскал, і нагадували величезних снігових монстрів. І це цілком логічно, адже тоді зими приносили людям масу нещасть своїми лютими морозами.
Тоді ж існували й повір'я, пов'язані зі сніговиками. Ліпити сніговиків не рекомендувалося, а вже тим більше, не можна було дивитися на сніговика з-за штори у вікно, або на вулиці. Якщо йдучи по вулиці, ви зустрічали сніговика, то його необхідно було обійти «десятою дорогою».
І тільки в XIX столітті сніговики стали добрими символами різдва. Тоді ж з'явилися і відомі всім нам листівки з зображенням милого сніговика, який вітає всіх з святами, які дуже подобалися дітям. До речі цікаво, що в усій Європі снігових баб не існує в принципі. Там сніговики завжди чоловічої статі.

До речі, існує притча, згідно з якою, святий Франциск Ассизький вважав сніговиків тими, хто боровся з демонами. Адже сніговик ліпився з снігу, а сніг був даром Бога. Тому маленьких сніговичків ліпили з свіжого сніжку і шепотіли їм свої потаємні бажання, що б вони могли передати їх Богу.
Сніговики в Європі.
В Європі існував звичай ліпити сніговиків біля будинку, і прикрашати їх. У різних країнах прикрашали сніговиків по різному. Хто ставив моркву замість носа, що б умилостивити духів, відро одягнене на голову символізувало достаток у домі, а одягнені на шию намисто з часнику захищали домочадців від злих духів.
Сніговики Київської Русі.
У нас же сніговиків ліпили ще в ті часи, коли язичницькі племена хотіли вшанувати духів зими. До сніговикам ставилися з великою повагою і шанували їх. До речі, люди вірили, що усіма стихіями зими (а саме - морозами, хуртовинами і снігами) велять духи жіночої статі. Саме тому в слов’янському  фольклорі переважають «жіночі» символи - снігова баба і снігуронька. 

А чи пам'ятаєте ви книги, де у назві є слово "сніговик"? Пропонуємо спочатку оці:

Андерсен Г.-Х.  «Сніговик»

Вестерлунд К. Тарле Е. «Мій дорогий сніговик»

Ємець Д. «З Новим роком, сніговик!»

Міллер З., Доскочилова Г. «Кротик и Сніговик»

Сутєєв В. «Сніговик-поштовик» 
                  Подивимося мультик? Авжеж!                                                                          Мультик тут

2014 - РІК ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.

             «Я не одинокий, є з ким в світі жить…»

«Друже мій щирий!», «Друхе мій єдиний!» - так зазвичай Тарас Шевченко звертався в листах до людей, що стали його друзями, що допомогли йому звільнитися з неволі, ділили з ним його приватне і громадське життя, розуміли, підтримували у важку  хвилину, були поряд в останні роки життя. І кажучи «єдиний» поет, справді, мав на увазі неповторність кожної особистості. А друзів у нього було багато, починаючи з тих юнацьких років, коли земляк з України І.М.Сошенко зустрів «підмайстра в тиковому халаті» і ввів його в коло Петербурзької мистецької еліти, першочергово Академії мистецтв. Згодом не лише вчителем, а й другом Шевченка став сам великий Карл Брюллов.
Шевченко вмів цінувати дружбу й доброзичливих друзів, ніколи не забував того добра, яке вони йому несли. Дружні стосунки, листи Шевченка до друзів і, навпаки, листи друзів до нього, їхні пізніші спогади розкривають нам повніше образ Шевченка, не лише поета і художника, а й геніальної Людини. 

Тарас Шевченко серед друзів.1859.

Це уривок з всеукраїнського науково-популярного журналу 

"ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ", який протягом кількох років передплачує наша  бібліотека.

 Останній номер журналу у 2013 році вийшов у вигляді календаря, присвяченого датам, подіям, фактам з життя Тараса Григоровича Шевченка. В календарі вміщено короткі нариси про події і факти, в основному тих періодів життя

Тараса Григоровича, коли він подорожував  Україною. 

Календар вийшов при підтримці науковців   Національного музея Тараса Шевченка.

Взагалі, це видання для всіх, хто цікавиться історією, культурою, звичаями народів світу. Подорожі, пригоди, статті видатних вчених України про знахідки археології, про колекції та колекціонерів. Журнал адресований широкому загалу читачів, практично корисний для вчителів, студентів, школярів. А для бібліотекарів - вкрай необхідний. Щиро дякуємо! 

Ми і надалі будемо знайомити всіх з матеріалами цього науково-популярного видання.

2014 - Рік Тараса Шевченка

ВИСТАВКА - ВІКТОРИНА У ЧИТАЛЬНІЙ ЗАЛІ ФІЛІЇ 
"Не згасне у віках Шевченкова зоря" присвячена 200- річчю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка (1814 - 1861), українського поета, письменника, художника, громадського та політичного діяча, фольклориста, етнографа.

Юні читачі мають змогу не тільки ознайомитися з поетичними і автобіографічними творами та картинами Великого Кобзаря, але й перевірити і закріпити свої знання, відповідаючи на питання вікторини. 

Одразу дві книги лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка були випущені на початку Це поетична збірка «Зорі над Україною» Дмитра Іванова та книга лірики «Жива і скошена тече в мені трава» Анатолія Кичинського.
нинішнього року видавництвом «Український письменник» в графічно оновленій серії видань «Бібліотека Шевченківського комітету».

Комітет з Національної премії України імені Тараса Шевченка минулого року ініціював виготовлення нового художнього оформлення серії видань «Бібліотека Шевченківського комітету», як одного з розділів бюджетної програми «Українська книга», реалізацію якої доручено Держкомтелерадіо.

Попередній зовнішній дизайн згадуваної книжкової серії використовувався видавництвами, залученими до виконання державного замовлення на виготовлення друкованої продукції, з 2002 року. Першою книгою у цій серії, як відомо, стала збірка вибраних творів «Політ крізь бурю», академіка НАН України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Миколи Бажана.

 Обкладинку та дизайн текстових частин книг, що виходитимуть у серії видань «Бібліотека Шевченківського комітету» розробила художниця Галина Букша, яка врахувала останні тенденції у вітчизняному та зарубіжному книговиданні, а також вимоги Шевченківського комітету як замовника. 
В рік святкування 200-річного ювілею Тараса Шевченка поява на вітчизняному книжковому ринку видань з літературно-мистецькими творами лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка у модерному графічному оформленні є гарним подарунком для тих, хто по-справжньому цінує друковане слово, вивчає творчість спадкоємців Великого Кобзаря, цікавиться сучасною Шевченкіаною.                                       
 http://www.knpu.gov.ua/

Один южнокорейский художник - Айран Канг придумал совершенно новый способ привлечения внимания к книгам: он просто делает их фотоснимки. Но делает это не для того, чтобы потом просто от скуки рассматривать получившиеся фотографии, а чтобы создавать настоящие шедевры для проекта «Illuminated Books». Шедевры эти представляют собой достаточно необычные книги, а если быть точнее, то их светящиеся копии.
Айран Канг исколесил практически весь мир, а в своих путешествиях он, конечно же, снимал на камеру разнообразные книги, которые реализовывались в местных магазинах. В таких магазинах всегда имеется большое количество книг в самых разных жанрах.
В книжных магазинах Айран иногда выбирал какую-нибудь одну книгу и начинал снимать ее со всех сторон, а также фотографировать некоторые внутренние листы издания. Ну а по прибытию домой он тут же создавал необычные во всех смыслах книги из резины, которые светятся изнутри (достигается это за счет разноцветных светодиодов внутри каждой книги). Причем, интенсивность свечения и сами цвета постоянно меняются, что дает зрителям, наблюдающими за этой выставкой, невероятные впечатления!
Безусловно, за все время у него накопилось много таких работ, именно поэтому он открыл свою выставку под названием «Illuminated Books», которую он показывает в самых лучших художественных галереях по всему миру. На выставках он представляет свои книги, а они в свою очередь привлекают читателей своими разноцветными огоньками. Причем, при входе (или выходе, в зависимости, с какой стороны посмотреть) на выставку «Illuminated Books» можно просмотреть каталог использованных книг и прочитать некоторые цитаты из них, которые, по мнению Айрана Канга, лучше всего передают их суть.

http://www.bukvanews.ru/

http://www.kulturologia.ru/

Перша в цьому році виставка "Новий рік святкує вся планета" присвячена особливостям святкування Нового року у різних країнах світу.
"Чий Новий рік найбільш дивакуватий" - новорічний калейдоскоп під такою назвою пройшов у читальній залі для читачів 10-12 років.

Олена Володимірівна звернула увагу дітей на нову яскраву виставку та розпоаіла про те, як незвичайно та цікаво зустрічають НОВИЙ РІК наші сусіди з країн Євросоюзу.

Під час зимових канікул для маленьких відвідувачів бібліотеки  Еліна Георгієвна  провела годину цікавих повідомлень "Ой, весела в нас зима"

Дівчатка відгадували загадки про зимові явища природи та літературних героїв.

Парусный корабль "Ассоль"

Как здорово, что 2014 год начался с сюрприза!  

В читальном зале библиотеки появились модели судов и кораблей, выполненные ребятами из кружка "СУДОМОДЕЛИСТ". 

Преподаватель, Василий Петрович, много лет ведет 

этот кружок в филиале 

ДВОРЦА ТВОРЧЕСТВА "Зорецвіт" (ул. Кравченко) и передает свои знания, умения  и опыт ребятам,

 интересующимся техническим творчеством. 

Многие наши читатели, мальчики 9-14 лет, уже занимаются судомоделированием, а теперь  число юных "кораблестроителей" несомненно увеличится. 

С неподдельным интересом  и даже восторгом рассматривают мальчики и девочки парусник "Ассоль", подводные лодки и боевые корабли, которые стали украшением читального зала в эти зимние каникулы, а узнать точное название моделей 

кораблей помогут несколько энциклопедий,  предложенных библиотекарем. 

Парусник носит имя "АССОЛЬ", а ты, читатель, помнишь героев книги Александра Грина "Алые паруса"?    

 «Обернувшись к  выходу, Грэй увидел  над дверью огромную картину,  сразу содержанием   своим  наполнившую   душное  оцепенение   библиотеки.  Картина изображала  корабль,  вздымающийся  на  гребень  морского  вала.  Струи пены стекали по его склону. Он был изображен  в последнем моменте взлета. Корабль шел  прямо на зрителя. Высоко  поднявшийся бугшприт заслонял основание мачт. Гребень  вала,  распластанный корабельным килем, напоминал крылья гигантской птицы. Пена неслась в воздух. Паруса, туманно видимые из-за бакборта и  выше бугшприта,  полные  неистовой  силы шторма, валились  всей  громадой  назад, чтобы, перейдя вал, выпрямиться, а затем, склоняясь над бездной, мчать судно к  новым лавинам.  Разорванные облака  низко трепетали над океаном.  Тусклый свет  обреченно боролся  с надвигающейся тьмой ночи.  Но всего замечательнее была в этой картине фигура человека,  стоящего на баке спиной к зрителю. Она выражала  все положение, даже характер  момента. Поза человека (он расставил ноги, взмахнув руками) ничего собственно не говорила о том, чем он занят, но заставляла  предполагать  крайнюю  напряженность  внимания,   обращенного  к чему-то на палубе, невидимой зрителю. Завернутые полы его кафтана  трепались ветром;  белая  коса  и  черная  шпага  вытянуто рвались в воздух; богатство костюма выказывало в нем капитана,  танцующее положение тела  -- взмах вала; без  шляпы, он был, видимо, поглощен  опасным моментом  и кричал --  но что? Видел ли он, как валится за борт человек, приказывал ли повернуть на  другой галс  или,  заглушая  ветер, звал боцмана?  Не  мысли, но  тени  этих мыслей выросли  в  душе Грэя, пока  он  смотрел картину. Вдруг показалось  ему, что слева подошел, став рядом,  неизвестный  невидимый; стоило повернуть голову, как причудливое ощущение  исчезло бы без следа. Грэй  знал это.  Но  он  не погасил воображения,  а прислушался.  Беззвучный голос  выкрикнул  несколько отрывистых фраз, непонятных, как малайский язык; раздался шум как бы  долгих обвалов;  эхо  и  мрачный  ветер наполнили библиотеку. Все  это  Грэй слышал внутри  себя.  Он  осмотрелся: мгновенно  вставшая  тишина рассеяла  звучную паутину фантазии; связь с бурей исчезла.

     Грэй  несколько раз приходил смотреть  эту картину. Она стала для  него тем нужным словом в беседе души с жизнью, без которого трудно понять себя. В маленьком мальчике постепенно  укладывалось огромное море. Он  сжился с ним, роясь в  библиотеке,  выискивая и жадно читая  те книги,  за золотой  дверью которых открывалось синее сияние океана. Там, сея за кормой  пену, двигались корабли. Часть их теряла  паруса, мачты и, захлебываясь волной, опускалась в тьму  пучин,  где  мелькают  фосфорические  глаза  рыб.  Другие,  схваченные бурунами,  бились  о  рифы;   утихающее  волнение   грозно  шатало   корпус; обезлюдевший корабль  с  порванными снастями  переживал  долгую агонию, пока новый шторм не разносил его в щепки. Третьи благополучно  грузились  в одном порту и выгружались в другом; экипаж,  сидя за  трактирным  столом, воспевал

плавание и любовно пил водку. Были там еще корабли-пираты, с черным флагом и страшной,   размахивающей   ножами   командой;   корабли-призраки,   сияющие мертвенным  светом синего озарения; военные корабли с  солдатами, пушками  и музыкой;  корабли  научных экспедиций,  высматривающие  вулканы, растения  и животных; корабли  с мрачной тайной  и  бунтами;  корабли открытий и корабли приключений.

     В этом мире, естественно, возвышалась  над всем фигура капитана. Он был судьбой,  душой и  разумом корабля.  Его характер определял досуга  и работу команды.  Сама  команда  подбиралась  им  лично и  во  многом  отвечала  его наклонностям.  Он знал привычки и семейные дела каждого человека. Он обладал в  глазах подчиненных магическим знанием, благодаря  которому  уверенно шел,

скажем, из Лиссабона в Шанхай, по необозримым пространствам. Он отражал бурю противодействием   системы   сложных   усилий,   убивая   панику   короткими приказаниями; плавал и останавливался, где  хотел; распоряжался отплытием  и нагрузкой,  ремонтом и  отдыхом; большую и разумнейшую власть  в живом деле, полном   непрерывного  движения,   трудно  было  представить.   Эта   власть замкнутостью и полнотой равнялась власти Орфея.

     Такое  представление   о  капитане,  такой   образ   и  такая  истинная действительность его положения заняли,  по  праву душевных  событий, главное место в блистающем сознании Грэя. Никакая профессия, кроме этой, не могла бы так   удачно   сплавить   в   одно   целое  все  сокровища  жизни,  сохранив неприкосновенным тончайший узор каждого отдельного счастья. Опасность, риск, власть  природы,  свет далекой страны,  чудесная  неизвестность,  мелькающая любовь,  цветущая  свиданием и разлукой; увлекательное кипение  встреч, лиц, событий; безмерное разнообразие жизни, между тем как высоко  в небе то Южный Крест,  то  Медведица, и все материки  --  в зорких  глазах, хотя твоя каюта полна  непокидающей  родины  с  ее книгами,  картинами,  письмами  и  сухими цветами, обвитыми шелковистым локоном в замшевой  ладанке на твердой  груди.

Осенью,  на пятнадцатом году жизни, Артур Грэй тайно ..." 

А что было дальше и как имя парусника, который каждый  может увидеть в читальном зале  нашей библиотеки, связано с феерией Александра Грина, узнать очень просто - читайте, и может, именно эта книга изменит вашу жизнь!